РУСИНСЬКА КУЛЬТУРА




Иван Петровций встретился с активом Сойма ПР на котором обсудили подготовленную им к печати «Антологию русинской литературы». Как особый позитив отметили, что кроме оригинальных произведений современных русинских авторов «Антология» содержит и высокопрофессиональные переводы мировой классики. Что уже само по себе свидетельствует неисчерпаемые возможности русинского языка. В обсуждении участвовали председатель Сойма ПР Д.Сидор, русинский переводчик И.Ситар, председатель русинского клуба «Рутения» П.Гецко и другие.





Иван Петровці. Мы – русины! - оддільна давня нація
Тко из ныні живущых на земли заинтересованый у вічному погребению літературы, а з нив и культуры французськой, японськой авать греческой?
Из розумных народув – нитко!
Товды мы – русины – якыми маєме раховати народ украйинськый, якый из-за свойых “соборных” интересув хоче грубо загребсти (схоронити) народ русинськый у центрі Європы?!! Наша русинська література давніша и богатша од украйинськой.
Мы – карпаторусины! - оддільна давна нація – четвертый восточно-славянськый народ вєдно из великоруськым, білоруськым и малоруськым.
Мы – русины! – наші русинські букварь и граматику мали місто на сто годув скорше од малоросіян – днешньых украйинцьув, а державность русинська - тоже 50 рокув скорше была, чим украйинська, яку достали они без борьбы.
И кіть у произведеніях нашого генія Духновича слово “русин” звучит гордо й много раз, то в произведеніях малоросіянина Шевченка слова “украйиниць” ищи вообще не є!
И типирькы сисі малоросіяне, што лем у кунци девятнадцятого віка ся яли называти вкрайинцями, хочуть изїсти, изгирити старшу од них государствообразуючу націю карпаторусинську?!
Я много раз казав русинськым начальникам, ош нічого бігати в Кийов до тых шаленых галичнякув, котрі уже девятнадцятый гуд одфутболювуть русинув.
Удверечи Києв раз и навхтема!
У Києві, а каммай у Галичині - лем врагы русинув!
Айбо они – наші недругы – украйинце- галичане – ни хочуть осознати, ош на небі є Бог и вшитко, што ся діє на земли, не лем видить, а й контролює.
Бог не дасть изгирити, изничтожити русинув – русинську націю ниякым галичанам, украйинцям, а иным врагам русинув.
Коли твердо плачені Києвом “научникы” и “политикы”, гикой Федака, Скрипник, Сергійчук, Мушинка, Каламуняк и иже з ними, починавуть удумовати шилиякі псевдонаучні теорії, бо такый мали заказ из Києва, ош русины и украйинце тото-єдно, та так бы вни дыхали, бо туй не є ни наукы, ни чести.
Бог изничтожить несправедливость – русины одвоювуть свою историчну Сен-Жерменську независимость и самоврядность в Украйині, ош бы днешнї фашизованї украйинце и галичане дуба ставали!
Честь и хвала подкарпатськым русинам, (сохранившым язык, культуру, историчну памнять, компактное розселеня, стару релігію од Кирила и Мефодія)! Честь и хвала независимому самоврядному штату "Подкарпатська Русь"!
"Иван Петровцій" , писатель.



Разгорелся очередной скандал "Лiтфорум" на котором русины разместили тему "Независимая литературная Русская премия Подкарпатской Руси" как на специализированном литературном портале - http://www.litforum.net.ua - хотели начать обсуждение кандидатов будущего года. Но! Честно говоря, русины не ожидали такой агрессивной украинской антирусинской реакции! Причем, к сожалению, не имеющей отношения ни к литературе, ни к Русской премии. Особенно, в связи со следующим обстоятельством - нашу тему переместили из раздела свiтова литература в раздел УКРАИНСКАЯ?! литература, т.е. запретили отдельное существование русинской литературы! Только в составе украинской! Ксенофобия, расизм, попытка уничтожить уникальную культуру - что тут сказать?! Русины усматривают в конкретном случае очередную реализацию "Плана мероприятий по решению вопросов украинцев русинов"



Як попри невизнання, так і попри визнання я – русин був, є й буду!
„Запретный плод всегда сладок…”- кажуть росіяни.
Яким буде „плід русинства” зараз, коли з нього – хай допоки лише на регіональному рівні! – начебто знято заборону?!..
Якою буде позиція кон’юнктурників, які –нечебто в угоду великій Україні, а насправді для власної користі ! – категорично заперечували русинство?!..
Якою буде позиція „русинських начальників”, які – начебто в угоду великій русинській національності, а насправді лише для власної користі категорично „боролися” за русинство?!..
І що до того „панського гунцуства” нам – простим русинам?!
Я, як переконаний русин, як русинський письменник кажу: ніколи ні цента, ні філера, ні копійки я не одержав з тих міліонів і міліонів доларів, які заокеанські та велико європейські русинські прихильники через Магочія передавали русинам на русинську роботу.
Я не вірю, що одержу бодай копійку з обов’язкового вже! – державного – українського! – фінансування русинства. Як не одержав із-за океану від Магочія. До речі, Магочія-„Могучого”, як його називає наш обласний графоман, проблема визнання русинів абсолютно не цікавить. Хоча саме цих днів перебував за гроші русинської діаспори на Закарпатті. Магочі-„могучий” рвався на зустріч з першими особами краю з єдиною метою – допомогти одному типу вирвати від русинів русинський дім. Щодо оцього ніяк не очікуваного й не запланованого русинами „визнання” на регіональному рівні, то аби порозуміти, що звідкіля тут ріжки ростуть, треба якось догадатися – а кому це вигідно?!
Бо тут вже як „бойовникам” проти русинства, так таким же голим „бойовникам” за русинство потрібно буде міняти тактику з метою досягнення тих же власних корисних цілей.
Я ж, русинський письменник, і надалі буду робити ту роботу, яку роблю вже вісімнадцятий рік – насолоджуюсь рідною русинською мовою і намагаюсь її красу і ту глибоку філософію, яку чаїть в собі моє рідне русинство, донести до своїх читачів.
Як попри невизнання русинства, так і попри це дивне визнання русинства
Іван Петровцій

Кто то в Закарпатье хочет запугать русинов и русских!
6 февраля в Ужгороде был избит битой русинский активист, ученый, писатель и поет пишущий на русском языке Юрий Иванович Гецко. Единственная его вина в том что он открыто заявил что он русин, православный и еще больше, что позволил себе писать стихи на русском языке. Акция по избиению была четко спланирована. Бандиты в качестве средства передвижения использовали джип. «Группа поддержки» бандитов состояла как минимум с трех человек, а если учесть, что того дня были избиты битой еще пять русинских активистов складывается печальная картина.

Хочу!

В обладу на конкурс "Прапор Закарпаття"

Хочу прапор Закарпаття

Вбы на нему чайка

Море чорной из Артеком

Теплой ги куфайка

 

 

Хочу прапор Закарпаття

На нюм кримські вина

Плов татарський з баранини

З ниї - солонина

 

Хочу прапор Закарпаття

А на нюм три зубы

Єден зліва, другий справа

Третий держить губы

 

 

Хочу прапор Закарпаття

Й пляж на нему ззаді

Пальмы Наші депутаты

Вшиткі голі бл....ді!

 

Хочу прапор Закарпаття

Из горов Ай-Петрі!

И вби наші рудні горы

Были нив пудперті

 

 

Хочу вбы го уважали

И Москва и Рим

Єдным словом, най се буде

Такоє ги Крым!

 

 

Смутні часы «Руха»

 

Журилися, журилися

Старенькі бабусі:

„Чом не было тай не буде

Порядка у «Русі»?”

 

 

Скоро так найшли причину

зморщені бабусі;

ЧленыРуха” находились

В комуністськум дусі

 

 

Вчора были комуністы

Демократы нині,

Залишилося корыто

Помінялись свині.

 

 

А кой быликоммуністы”,

Было щось  и їсти.

А як стали „демократы”-

Нічим стало й ср...ти

 

Тай и другу ще причину

Вповіли бабусі:

„Не є Бедя, не є Бедя,

Не є Бедя в „Русі””.

 

Або чути голос третій

бабусі Ганусі:

„Є Балега, є Балега,

Є Балега в „русі”!”

 

 

Або ще єден узвався –

Голосок Марусі:

„Є Баники, є Баники,

Є Баники в „русі”!”

 

 

Дивилися й сміялися

Вже тоты бабусі

Чому лиш два є Ба..кы

Осталися в „Русі”?

 

 

А причина не проста

Згодились бабусі:

Вожакы бо „Рухабыли

В нацфашистськум дусі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


С.Єсенін
ПИСЬМО ОД МАТЕРИ


Ба што бым щи тепер придумав,
Про што ищи я можу написати?
І день и нуч не сходить ми з розума
Сесе письмо, що написала мати.

Она ми пише: „Сын ты в нас єден,
И муг бысь нащавити нас у дні святкові.
Мені купив бись теплый кестемен,
А втиць бы хотів вже надрагы нові.

Мені нелюбиться, ож пишеш ты стихы,
Ож пудла слава ходить з тобов цугом.
Воліпше бысь у молоді роки
Ходив у полю из вутцьом за плугом.

Тепер я вже стара и бетіжна,
И до роботы я несхопна стала.
А быв бись туй, была бы в тя жона,
И я в бильчові бым внучатко колисала.

Но ты дітей по світу розгубив,
Свою жону другому дав в роботу.
А сам на днись до того ся дожив,
Што не вылізаш з п’яного болота.

Муй рудный сыне! Ко тя так прокляв?
Малим ись быв и добрый і смиренный.
И всі казали, ко лем нас стрічав:
- Якый щасливый тот старый Єсенін!

На тебе в нас сподіваня не є,
Душа болить за всі твої гріхи.
Отець, сарака, вже не чекать
Великі гроші за твої стихы.

Бо кулько бись не мав, дому не заженеш,
И от того щи гурші слова ллються,
Бізувно, й сам не в розкошах жиєш,
В поетів гроші не ведуться.

Мені нелюбиться, ож пишеш ты стихы,
Ож пудла слава ходить з тобов цугом.
Воліпше бысь у молоді роки
Ходив у полю из вутцьом за плугом.

Роки вже жиєме самисинькі-самі.
Кунь нам іздох. Та й ты пушов у варош,
А быв бись туй, при твойому умі
Быв бись бирув авать, богдай, новтарош.

И нитко з нас бы ся тогды не сміховав,
Тай ты бы ся не мусів так фарадловати.
Дись-недись нам старым, бись помагав,
А я бы т’ти жону навчила ткати”.

Затерп я од страху, письмо пожмакавім:
Бо ци спасу ся я у животі свойому?
Но про сесе я, мамко, вам повім
Май розлучно в письмі другому.

ПИСЬМО МАТЕРИ

Ци живісьте, мої любі мамко?
Няньо як? Кланявуся йому!
Най над вашов хижков кождый рано
Куряться з яловых дров дымы.

Пишуть ми, ож вам вночи не спиться,
Пудлий сон вам давить душу знов.
Вам ся снить, ош з мене злі п’яниці
В корчмі цідять в лавор з сирця кров.

Што за сны? За што вам ся покута?
Лем коби од них вас Господь спас.
Не такий я вже страшний планіта,
Бым умер не ввідівши всіх вас.

Я остався люблячов дітинов,
І навхтема думку мав єдну,
Про тото як ви казали: „Сину,
При біді вертайся гет думу”.

Я ся верну, мої любі мамко,
Як в яри розквітне старый сад.
Лем уже ня не зганяйте рано,
Як колись, як много літ назад.

Бо тото што вмерло – не збудити,
Што’м задумав – мало ся вдало.
Много бід і горя пережити
Мені без вас ся в світі довело.

І уже не вчіть ня ся молити,
Бо старому вертаня не є
Я і так вас буду всіх любити
Докі ня не вкриє вічна тьма.

І порвіть думок тяжких тых прутя
Я вас прошу, мамко, знов і знов.
Не ходіть так часто на розпуття,
Вбы ся скорше стрітити зо мнов.

Качаловому псові

Дай на сиринчу лабу, Джім.
Таку я лабу щи не відів зроду.
Дуетом, в"єдно , цімбор, побрешім
На тиху, теплу, місячну погоду.
Дай на сиринчу лабу , Джім.

Не облизуй ми, будь так добрий, рот.
Порозумій вже нині, а не завтра.
Ош наш з тобов - лиш наш живот.
І віруй ми, ош жити всяко варта.

Газда твуй бетяр і фешак.
І гості в хижи не дадуть му вмерти.
І каждий хотів бы атсяк
Тебе погладити по шерсти.

Бо ты насправді файный пес,
Не є за што нам доганяти.
Хіба за то, ош з каждым Йдеш,
Як п"яный цімбор, фурт ся цюлювати.

Муй милый Джиме! У вас не єдна
Красавиця у гостях была,
Но а тота май красна і смутна
Хоть даколи до Вас ци заходила?

Заставмеся, от прийде вна до вас.
І вмісто мене ты лизни Їв руку,
За то што я - бездушный, пудлый фрас -
Юй причинив колись таку пекельну муку.

Вертаня на Отцюзнину

Я нащавив свої рудні міста,
Ту сільщину,
Де жив я дітваком,
Де вверх сторчить грубезним сулаком
Та цирьковна дзвониця без хреста
Як много ся змінило там
В іх незавидному і бідному життьови
І кулько одкровеній новых,
За мнов ходили всягди по п’ятам
Отцюську хижу
Тяжко спознавати
Старезний клен давно ся став дровами
На ганку не сидить вже мати,
Не кормить курчат хлібом і крупами.
Стара вже стала...
Ой, стара.
Я смутно обзиравуся довкола
Нич ни спознаву, ушито ново
Лем, як колись, біліє там гора,
Коло гори високий сірий камінь.
Там тимитув:
Там, хрести-гниляки,
Што як буйці вояки,
Застили скривлені з простертими руками.
Іде старенький пішником
Храмле, спиравучися на копачі,
Збиває ними порох із бур’яна
Я го покликав:
„Укажіть ми, бачі,
Де тут жиє Єсеніна Татяна?”
„Татяна.. гм,
Анде за хижов тов.
А ты юй кто?
Родак?
Ци може син пропащий?”
- Тать сын,
Но што старый з тобов
Повіч, чого на ня позераш
Так не весело, смутно і скорбяще?
„Красно з тя, внуку,
красно, што ты не спознав діда!”
„Йой, дідику, не лем тебе уже не спознаву”
І пролилася в нас смутна бесіда
Слизами теплими на порошну траву.
„Тобі бізувно, вже дись тридцять має быти
мені дев’ядісят уже было...
Скоро і в груб
Давно вже мав бимся вернути”
Говорить вун і морщить фурт чоло.
„Які часы!
Ци ты не комунішта?
- Ньит!
А сестры тти – типирь комсомолиці
Яка мерзота! Мож ся удавити!
Вни божі образи всі вувергли з світлиці
Комісар на церкви вбалив хрест,
Забрав павіси.
І людом нігде сталося молити
Я крадькома творю молитву в лісі
До Дубов, кленів і берез молитву я воздам
Ідім думу –
Увидиш вшито сам”
Йдеме межов, што поросла травицьов,
Тихо смівуся польови й лісам,
А дідо смутно все позерать на дзвонницю.

„Йой мамко мої! Ви хоть ци здорова?”
Вп’ять жеболовку тягну до очей,
Бо тут бы розревалася й корова,

Не є бідноти гуршої ачей.
Прийшли сусіды...
Родичка з дитятком.
Ни єднає челядча мене не спізнавало.
Лем, як у Байрона, малесенькоє псяко
Мене із гавкань ом на порозі стрічало
Муй рудный краю!
Не тот ты,
Вже не тот.
Та й изо мнов ся переміни стали.
Чим дідо з матірьов май смутно позерали,
Тим веселіше ся сміяв сестриччин рот.
Хоть діла мене Ленін не ікона
Я знаву світ...
Свойих я уважаву...
Но бачому я майже из поклоном
На деревляну сідаву?
„Кажи ми сестро!”
И сестра мудрує,
Розкрила, як Біблію, „Капітал”
Про Маркса, Енгельса,
Не вшитко ото всує,
Бо книжку ту я нигда не читав
І мені онь смішно,
Ож учить мен датко
И каже ми ож я сбив ни мало.

И, як у Байрона, малесенькое псятко
Мене на із гавканьом
На порозі стрічало

С.Єсенін
СтовмачивИван Ситар

 

Закарпатський рейтинг :
Сайт создан в системе uCoz